Д ду

 
Говорять,що душі нема…
Я на власні очі її бачив…
Як вона вилітала з дідуся,
Бог йому пробачив…
Як би не мучив страх,
Він дочекався мене…
І видно по його очах,
Що смерть сьогодні не мине.
Він не міг уже ходити,
Та в тих очах я бачив,
Він радів,що зміг пожити.
Бог йому пробачив.
Втекти від смерті неможливо,
Прийде колись по кожного
Й обірве життєве чтиво,
Забрати з пам’яті не можна.
Поплачу…Дід сьогодні
Дозволив це зробити…
І умови погодні
Не зможуть зупинити…

Приспіву не буде…
Його замінить хвилина мовчання
І сльози,що пробивають сніг
І оживляють землю…

Говорять,ми безсилі проти часу…
Він не вмер на народження тата,
Дочекався мене… й відразу
Віддав Богу останню плату.
Дідів погляд наказував
Нам довго всім прожити…
А бій годинника нагадував:
Ніхто не вічний на цім світі…
Він все життя йшов проти смерті:
Голодомор,Берлін,роки в колгоспі,
Мозолі і шрами,що не можна стерти.
Тепер не ті часи й не ті дорослі…
Ці двері вже ніхто не відкриє,
В дворі тільки вітер віє…
Спочивай з миром,діду,
Колись я тебе знов зустріну.
Ти усміхнешся,візьмеш квіти,
Як завжди зіграємо у карти…
Цих спогадів нікуди не подіти…
А поки що я ,як і ти,шукаю правди

Приспіву не буде…
Його замінить хвилина мовчання
І сльози,що пробивають сніг
І оживляють землю…