Знов звичайний сценарій:
Будильник, чай, таблетка…
Я, як засохший гербарій,
Ще й вона вибиває мої клепки.
Чергова муза кудись звалила,
Як завжди накивала п’ятами,
Напевно розвести хотіла
І думала нічого я не знатиму.
Втекла до нових покровителів,
Забравши з собою натхнення,
Лишивши одного між жителів
Убогого сліпого підземелля.
Тяжко розпочинати війну
І знати,що всеодно програєш.
Пару років на фронті протяну
І врятую хоча б пару зі зграї.
Більша частина мого життя
Складена із помилок й провалів.
Вся інше часове плиття –
Це спроба встати і йти далі.
Моя молода м’ясна оболонка
Повільно гниє і відмирає.
Здоров’я,як кран для «Оболоні»,
Малими порціями витікає.
І я не можу прожити ні дня
Без цієї вбиваючої пластмаси,
Я несу свою труну до цвинтаря
І водночас гроші до каси.
Все більше відчуваю втому,
А може просто впадло?
А може навіть тромби –
Кількість гемоглобіну впала.
Ви не знаєте діагнозу невтішного,
Якого повністю не знаю я й сам.
В пошуках щастя особистого
Я приношу жертви новим богам.
Наодинці з людством,
Наодинці з натовпом…
Ех, з яким паскудством
Ви мене закидаєте засипом
Землі, з якої самі зліпили.
Як не намагався вилізти –
Не пускали, давили,зарили,
Поплакавши із вдаваною милістю
Як не жаль,я – останній випуск
Забутої зруйнованої школи,
Для нових в іншому блиск,
В іншому сенс й приколи.
Поки хлопці у широких штанях
Розказують свої переваги,
Я у своїх віршах і планах
Висловлюю до себе зневагу.
І жити,як вони, по собачому
Чомусь зовсім не хочеться.
Відкрити закриті очі незрячому
Комусь й колись таки зможеться.
Навкруги одні безмозгі поети
Штампують поодиноке сміття.
Культурного слова естети,
Що кричать про вічні почуття.
Не буде більш нових ідей,
Як не буде і геніальних збірок.
Не буває ідеальних людей,
Хіба що вирощених з пробірок.
Я також як і всі зазнав мутації,
Але не став потворним гібридом,
Не змінив звичне місце локації,
Лишившись людським індивідом.
Мені й власних голодних тарганів
Вистачить у поточеній голові,
Знову програвши пару ходів,
Я став шукати виходи нові.
Через одну пару сотень віршів
Мене заберуть у божевільню,
Стан здоров’я і думок гірша,
Сходжу з розуму повільно.
Зажувало плівку,що я не робив,
Не знімається односерійне кіно.
Я взяв цю відеокамеру й розбив,
Стрічка провалилася й забулася давно
Наодинці з людством,
Наодинці з натовпом…
Ех, з яким паскудством
Ви мене закидаєте засипом
Землі, з якої самі зліпили.
Як не намагався вилізти –
Не пускали, давили,зарили,
Поплакавши із вдаваною милістю