Чи тобі моя ластівко страшно?,
сонце випливе із-за хмар
стожаром, а не пожежею
займеться на твоїй вежі
хто ж знав де буде межа?
Химерами, і мольфарами наповнене твое військо
від сну до хмільного жару
від сліз до кривавого жарту
і кожна тварина свійська,
що йде до тебе у руки.
що в двері заходить без грюкоту
зїдае твоїх потерчат
без зайвого розуму й глузду
і скоро від ситості лусне
або від сліпого меча
і кров проковтну із леза
із горла лунае меццо
із грунту росте лоза
з якої зроблять сопілку
для менестреля у латах,
Він знае чиї потерчата!