Вона дивилась йому в спину,
За нього віддала б половину,
А може й цілу цільну душу,
Та він пішов…Він мусив…
Я бачу як ти любиш, як страждаєш,
Та взаємність від мене не пізнаєш,
Ти не знаєш як я корчуся від болю,
Що не з тобою і ти почуття маєш.
Ти хочеш довгоочікуваних див,
А я чекання горілкою залив,
Хочеш відкривати грані нові,
В мені безжалісно це час убив.
Одна третина похована із дідом,
Друга – в віршах,третя – зі спиртом.
І не надійся,не дам тобі цю частину,
В моєму світі я сам працюю гідом.
Не тулись до мене в пошуках тепла,
Я хотів тебе зігріти, але в душі зима.
Крові і так катастрофічно не вистачає,
Забудь,не страждай і не лишайся сама.
Все земне, то пусте…
Відпусти ти мене…
Полечу в небеса…
І може хто зна…
Колись пощастить…
Там любов не горить…
Не моли,не проси,викресли з життя,
Я,як Майстер – прагну забуття,
Не подарую тобі щастя і радість,
В тебе в душі свіжість, в мені-гниття.
В мені кохання змалку зґвалтували,
Його всі заплювали, сплюндрували,
Ніякі рятівні операції не допомогли,
Скалічену любов на досліди забрали.
Серце – єдиний орган,що не заживає,
Час не лікує, горілка не вставляє.
Я його вирізав,вийняв і вивчив
Чому воно болить і що воно качає.
Шкільні підручники нам брехали,
Крові і м’яса було в середині мало.
Я знайшов тільки золу,осад і попіл…
Воно диміло,тліло,догорало…
Тебе не зігріє спалений шматок,
Який не залатати ніжністю ниток.
Кохай не кохай, дзвони не дзвони,
Почуєш тільки черговий гудок…
Все земне, то пусте…
Відпусти ти мене…
Полечу в небеса…
І може хто зна…
Колись пощастить…
Там любов не горить…