Гей,новенький,що,ти бачиш вогні?
А я вже тільки роздавлених калік,
У тебе тільки починають німіти ступні,
А в цьому місці до болю кожен звик.
Тебе привезли сюди зоровим?Це гріх!
За тиждень дах точно повністю поїде:
Крик,стогін,плач,епілепсія,сміх…
І сам стаєш таким,бо сховатися ніде.
Ми тут як німі і сліпі риби в акваріумі,
Відвідувачі жахаються від побаченого.
Для нас це стало звично,ми маремо
Кожен своїм,навіть палати освячено.
У мене все на місці: дві руки і ноги,
Я самостійно ходжу по цьому поверху,
В деяких немає кінцівок взагалі,
Ліжко наповняється кров’ю доверху.
Їм не встигають накладати шви
І рани починають смердіти і гноїтися.
Дурманні очі моєї застояної голови
Показують малюнки,цифри і таблиці.
Стіни затуляють приховану реальність,
Задоволення інстинктів бере гору,
Мною оволодіває мозкова в’ялість,
Я – консервований овоч у коморі
Розв’яжіть вузли,
Випустіть на волю
Я зовсім пустий
Корчуся від болю
У своїй палаті.
Чи уколіть снодійне,
Хай воно подіє,
Я хочу вічно спати
Скрегіт зубів по іржавому металу…
Краплі води,що стікають із крану…
Стукіт гілля об мою віконну раму…
Це все мене кожну ніч убиває!
Хтось в підсвідомості шепче,
Що треба боротись,звідси тікати,
Що мені стане набагато легше,
Як не буду я ті таблетки вживати.
Але вони роблять мене спокійним,
Знімають біль,приносять радість…
Я ковтаю їх і знову стає надійно,
Не боюсь нічого і зникає слабкість…
Але Він каже,що все навкруги ілюзія,
Що добрі люди в халатах – вороги,
В подвійній ізоляції тільки молюся я
І те,що вважалось колись дорогим
Пропадає із прийняттям пілюль.
Мені чомусь стирають підсвідомість…
Я зв’язаний…Свист невидимих куль…
Укол…Тиша…Сяйво…Невагомість…
Хтось шепче,що треба підніматись,
Тільки заворушусь,пронизує шприц…
І я здоровий…Не треба лікуватись…
В моєму світі я щасливий,як колись…
Розв’яжіть вузли,
Випустіть на волю
Я зовсім пустий
Корчуся від болю
У своїй палаті.
Чи уколіть снодійне,
Хай воно подіє,
Я хочу вічно спати