Я один серед цілого мільйону
Таких же стандартних і самотніх.
Але буття перетвориться у кому
Нарешті в цей вечір суботній…
Розчиню душу в сухому повітрі,
Такому ж гидкому і гнилому
Як все моє життя, я на вістрі,
Бо клаустрофоб і хочу свободи.
Серце – єдиний орган,що не зажива,
Час не лікує, горілка не вставляє.
Його вирізав,вийняв і вивчив я
Чому воно болить і що воно качає.
Шкільні підручники нам брехали,
Крові було в середині так мало.
Я знайшов тільки золу,осад і попіл…
Воно диміло,тліло,догорало…
Я ж наче не дотлівший зовсім,
Щоб так вже відрізнятись від своїх,
Стою й чекаю в душній цій коробці:
Як спалять у мені останній гріх…
Труть…згораю… рахую кожен крок
Туди, де купа догорілих вільних.
Як чорний ворон серед сорок,
Я - спалений сірник серед цілих…