Сумує ночами старезний дім,
В нім оселився страх і морок,
Ніхто там не стирає порохів,
Там хазяйнує тільки холод.
А пам'ятаєш, там колись світилося вікно,
Із комина димок виднівся,
Там жили троє : ВІН, ВОНА ,ВОНО,
Кохання, Чоловік і Жінка.
Варили борщ, кохали, прали одяг,
Під вікнами в них квітла радість.
А ще садили виноград, і молоде вино
Робити вміли всім на заздрість.
Та заздрість чорною бува,
Вони, мабуть, того не знали,
Сховалася якось вона в дровах,
І щастя їхнє тихо догорало...
Вони пішли, напевно назавжди,
Забувши всі пожитки зачинити,
Лише кохання, наче мертве дитинча,
Взяли так ніжно й сумувито.