Ти стискуєш губи і дивишся, довго мовчиш.
Світ раптом змінився і став незбагненно порожній.
Блукають над ніччю по хмарах багряні вогні.
Все можна змінити, та серце скорити не можна.
Любов помирає та душу лишає собі.
Любов помираюча – всесвіт, що в тобі скінчиться.
Летять на пустелею зграйки дитячих молитв,
І простором спаленим
стелиться привидом світло.
Пісні недоспівані вмерти не зможуть самі.
Поранені, змучені,
будуть благати добити...
У прірву розчахнуту,
пащу нової зими
Тобі знову входити,
скелю руками кришити.
У ночі розчиниться залишок втрачених днів.
Ще комусь, згоряючи, серце дорогу освітить.
І тому вдивляйся в тремтіння далеких вогнів.
І зграї у вирій – то може про тебе молитви.