Дивлюсь на ключі журавлині,
До них я полинув на мить,
Де зорі ховаються сині,
В холодну осінню блакить.
Так сумно душі моїй стало,
Дивитись у слід журавлям.
Чи може вона щось згадала,
Коли ще була немовлям.
І падає листя з тополі,
В холодну, прозору росу.
Тут все мені рідне до болю,
Зливає на душу красу.
Таємне, привабливе, вічне,
Манило до себе мене.
І небо дивилось магічне,
На ніжне, святе і земне.
Відразу відчув я, що злився,
З незримим, величним, святим.
З туманом, що в ноги котився,
Вологим, пахучим, густим.
Легесенько вітер торкнувся,
На скронях моїх сивини.
Літам я своїм посміхнувся,
Що в гості прийшли з давнини.