ТИ – не питаєш, а робиш
Ти – не мовчиш й не говориш
тИ – це струнка теорія хаосу
впорядкованого мною вже давно,
тільки ти того не знаєш і все – думаєш-ш-ш, тихо так думаєш
що залишаєшся хаотичним і непередбачуваним
а я все передбачила, я навіть маю путівник по твоїй непередбачуваності
чекала, і чекаю…чекатиму тебе довго. Доти поки не прийде той, непотрібний неочікуваний – віддере мою руку від твого ненамальованого портрету, закриє мені рота, аби не могла тебе позвати, щоб вже швидше ти народився, закриє його солодким кляпом побутового щастя, малого і зовсім нетрагічного, без надривів й сердечних ран, з спільним теплим ліжком, кухнею залитою зимовим сонцем, з квітами, пледами в клітинку і маленькими янголятками – тим, від чого мені живіт зводить і паморочиться в очах від страху – так, я боюсь – і теплого (а не холодного), як я звикла, ліжка і пледа і навіть янголят. Бо поки я чекала на тебе, чи ж не тебе? Я вже створила собі власний рай – тільки на нас двох – для мене і для тебе , можливо ще ненародженого, моє згіркле щастя