Ось з’явилось перше листя,
Розцвітають квіти –
Це прийшов у наше місто
Королевич Квітень.
Він, крокуючи степами,
Роздивлявся всюди,
І милуючись садами,
Дихав в повні груди.
Серед тих садів зелених
Він помітив квітку:
Ні троянду, ні лілею –
Дівчину – сирітку.
Її очі, наче зорі;
А її волосся,
Наче хвилі в чорнім морі
Дрібненько вилося.
На її біленьким личку
Губи, як корали, –
Цю дівчину невеличку,
Наче змалювали…
Вітерець тихенько віє,
Зеленіють віти.
Квітка – дівчина із мрії –
Закохався Квітень.
І для неї устеляв він
Стежки пелюстками,
І уквітчував поля він
День у день квітками.
Цілував її волосся,
Обіймав за плечі,
Сяяв він удень із сонцем,
З місяцем – надвечір.
А та дівчина не знала
Про кохання Квітня,
Щирим серцем покохала
Хлопця – однолітка.
Біла сукня, квіти білі –
Всюди безліч квітів!
Все скінчилося весіллям,
Засмутився Квітень.
І від смутку того квітень
На зеленім листі
Разом з дощиком залишив
З кришталю намисто.
Потім сонце золочене
Освітило віти:
За щасливу наречену
Був щасливий Квітень.