Таке надзвичайне!
Моє місто!
Цілувала би і цілувала
Кожен твій пам*ятливий камінчик.
Кожну краплю гарячого світла,
Що розлилось,зайняло
Твої віти,
Кожну квітку,шо бачу твоїми дворами.
Чуєш мене?
Я закохана більше ніж в когось
У твоє наймено,
У твою загадковість.
У дощі,що тебе розривають
Наяркішими фарбами,
Що срібними ножами знімають
Увесь непотрібний гамір.
І осінь з мідним волоссям,
Що вдягає тебе у жовтий-
Колір радості й стиглих покосів,
І сміх твій дзвінкий і повний.
У палке,розжарене літо,
Що плескає в морі,
У весну-вона сповита
Чародійними теплими зорями.
В зимку закохана,в її м*якість,
В пухності її шуби
І білі,тонкі зап*ястя,
Холодні губи.
Закохана в Солнце,що над тобою,
Де ще воно так сіє
Своє світло блестюче й прозоре,
Де вітер так ніжно віє?
Закохана в твоі вікна й стіни,
У вулиці,по яких бродить
Історія-любов і війни,
У затишні двори.
Чуєш мене,рідне,
Надзвичайне,
Чарівне,
Надмірне!