Пустелі білої сніги і марево далеке лісу,
Підступні скорпіони криються в норі,
Мороз пече, та ну його до бісу,
Тут тепло нам від сонця угорі.
Та що це я, це не пустеля, степ,
Не піраміди це, лише замети,
І фараони не танцюють реп,
І не тримають за хвости комети.
А сон мене несе кудись, в оазу,
Де вже не знаєш звідки ти і де?
І переходиш непомітно в метафазу,-
Зупинишся, і хтось тебе вкраде.
І понесе в розпечені руді піски,
На дикій розпашілій антилопі,
Подивишся угору - там колісниці золоті
Рамзеса ...