Біль розтопився із очей сльозою,
Невпинним смутком ллється по губах,
Надія зникла, і невпинні муки,
Неначе ріжуть дні мої до ран.
І по губах скотилася сльоза.
І нагадала ніжні поцілунки,
Скотилася з очей моїх сльоза
І нагадала ті чутливі руки.
Розвіяла надії, що жили,
Розвіяла усі ті сподівання,
Що до сьогодні у душі жили
Й тривожиш її з ночі і до рання.
А їй для щастя треба було мало;
Лише очей й простих чутливих слів,
Розвіяла надії, і помалу
Тече з моїх очей той біль.
Ти розгубив слова, а я – надії,
Забув чекати й вірити мені.
Ти навіть не умів мене кохати,
А тільки снитися мені у сні.
Ти так топтав мою солодку мрію,
В якій повинні бути ти і я,
А з нею розтопив мою надію,
Пробач мені, та я вже не твоя.