Це ти створив мене такою
Рішучою і нестійкою,
Невільною, хоч і одна,
Бо хочу бути я твоя.
Хоч з усмішкою на губах,
Але з сльозами на очах,
Хоч бачу все, але сліпа,
Бо що було, уже нема.
Невже приємно є тобі,
Що я ридаю в самоті?
Що доля рветься, як струна,
А я тепер вже не твоя?
Це ж ти створив мене такою
Чи доброю, а може злою?
З гріхом спокуси й пізнання,
Це ти створив мене – не я!
Моє лиш тіло, а душа
Уся із тебе, все життя!
Моє ніщо не залишилось,
Моє ніщо, а лиш гріхи,
Що на душі моїй лягли.
Це все твоє – я є твоя,
Візьми мене усю сповна!
Відчувати руки, голос чути,
Відчувати справжнє почуття,
В твої очі ніжно зазирнути
І відчути, що любов твоя
Ще живе, палає й не згасає,
Що із кожним днем все більш стає,
Що моє кохання відчуваєш
Й любиш з кожним днем все більш мене.
Зрозуміти, що слова твої –
Це не лише звуки з постати,
Зрозуміти, що слова твої –
Це думки із серця і душі.