***

                Яка жахлива думка помирати,
                Який нестерпний серця біль,
                Ніколи вже тебе не приголубить мати,
                Не буде теплою тобі твоя постіль!

                Ніколи не почуєш ти пташине щебетання
                І не вдихнеш повітря свіжого ковток,
                Не прозвучить тобі у відповідь вітання
                І не зірвеш плоди достиглі із гілок!

                Ти не зустрінеш більше жодного світанку,
                Природа буде мертвою тобі,
                Не будеш бачить легкого серпанку,
                Радіть не будеш вранішній зорі!

                Сонце для тебе не буде світити,
                Світитимуть зорі, але не тобі,
                Багаття яскраво не буде горіти,
                Помруть із тобою скорботи й жалі!

                Серце твоє не зрадіє коханню,
                Не буде боліти, коли защемить,
                Відчути не зможе мить ту останню,
                Мелодія щастя в тобі замовчить!

                Небо блакитне тобі посіріє,
                Не буде прекрасним давно як колись,
                Слух твій назавжди в мить заніміє,
                Крикнеш ти смерті: "А ну зупинись!"

                Але вона твоє прохання ігнорує,
                У неї ти пощади не проси,
                Вона до тебе впевнено крокує
                І ти вже чуєш звук її коси!

                Ну от і все - тебе поклали в домовину,
                Тебе до себе прийняла земля,
                Тобі не скажуть істину причину,
                Можливо скаже в небі янголя!
                24вересня 2010р.