Нетутешня

Фиолетта
Я  нетутешня,  знайда,  прИйшла,  зАйшла,
Я  -  тінь,  а  може  відображення  когось,
І  глипа  ніч  не  мене:  "Хто  ти?  Айша?
Та    змили  хвилі  моря  вже  сліди  твоїх  підошв".

Плаского  сонця  круг  одвічний
Малює  обриси  чужих  мені  облич,
У  очі  місяць  лезом  сталі  тицьнув-
Того  ,  кого  ти  хочеш,-  вже  не  клич.

І  десь  солодкість  на  устах  поділась,
І  в  груди  вп"ялося  гадючине  ікло,
Завмерло  і  спітніло  тіло,-
Завершилось...  зітліло...  запекло.

Вітрин  блищання  у  неону  світлі,
З  них  манекени  шкіряться  мені,
А  на  бруківці  розмивають  бліки
Осіннім  світлом  розпашілі  ліхтарі.

Я  тут.  Я  тут...  Вдягаю  знову  крила,
Прикріплюю  ґумкАми  до  спини,
І  вітер  з  весту  напина  свої  вітрила,
Я  полечу...  із  ним  туди,  де  ти.