***

Мені наснилось синє небо,
У ньому хмарки де-не-де
пливуть.......нічого їм не треба
окрім одного - до людей.
Бо їм не терпитися, вже, впасти,
Впасти: на асфальт сухий,
В ліси, у річки і озера.....
ТІЛЬКИ Б ВІДЧУТИ ДУХ ЛЮДСЬКИЙ!

А люди їх не хочуть знати -
Ховаютьочі від води......
І поспішають утікати -
в дощі не бачать чистоти...

А, прибігаючи додому,
Радіючи, що утекли,
Знаходять СТО причин на втому,
Кажуть, мов, втома від води....
Але насправді втоми і немає,
Є тільки почуття страху
Від того, що вода, як люди,-
готова влитись в душу твою.....

А душу ту не хочуть знати -
Ховають очі від душі.....
І поспішають утікати -
в душі не бачати чистоти...

А вчора було сіре небо
Дощ за вікном - незграбний шум.
Тут тільки я - нікого тут не треба
бо тут ріка - незв'язний потік дум...
По склу три краплі ще пробігли,
І зрозумів я: "ДОСИТЬ ВЖЕ!!!...
НЕ ХОЧУ БІЛЬШЕ!....ВСІ НАБРИДЛИ!....
НЕ МОЖУ БАЧИТИ ЦЕ ВСЕ!!!!"

І я задумав: "ще дві краплі,
І я піду.......не повернусь......"
Та тільки одна встигла збігти -
Злива закінчилась......я залишусь.....
Я ДОВЕВУ, що я потрібний...
Що ще не все цей світ мені віддав!
Я БУДУ ЖИТИ!!!! І щасливий....
Не дам щоб ніж життя забрав!!!!!!!