Неначе птаха, я здіймаюсь над водою,
А в ній - усе, пов'язане з тобою.
Усе, що мені зв'язувало крила,
Без жалю аж на дні я залишила.
Твого тепла і голосу чекати,
Твоїх очей боятись і жадати,
Наважитись на подих і на порух,
Наважитись поглянути угору...
Не мушу я, тепер не мушу,
Не хочу більше я труїти душу.
Собі - тремтінням, холодом в руках,
Тобі - тривогою в моїх очах.
Тепер я вільна, вільна від омани,
Тепер я світ коханням окрилю.
Без марення, безсоння і дурману
Тебе тепер по-справжньому люблю.