Мой рисунок
Як козаки у шинку добре угощались,
А додому як іти,так усі злякались.
Раз один козак з шинка підходив до хати,
Гаркнув:«Жінко, видчиняй! Треба мені спати.
Бо піду до удови,будеш тоді знати,
Як козака на селі треба поважати.
Удова мене завжди лагідно приймає,
Добру чарочку мені любо наливає.
Та й у горщику борщу смачного зварила,
В печі з сиром пирогів добре накрутила».
Як заслухала оце жінка його з хати,
Кинулася на спині коцюбу ломати.
Гей козаче, на війні страха не тримати,
А від жінки навпаки треба утікати.
Налетіла з коцюбою от, бісова жінка!
«Звідки геть доки живий!»-заголосить дзвінко.
«Макогоном я тобі потилицю виб’ю.
А в тієї удови все волосся вирву».
Налякався наш козак,та й утік із хати,
Там за хатой в лопухах можна заховатись.
То вона до лопухів швидко підібралась,
Коцюбою по спині його відігралась.
Заскулив тоді козак:«Досить мене бити
Прошу я в останній раз грішного простити.
Ой не бий мене, не бий,кину в шинку пити,
Обіцяю до вдови більше не ходити».
Помирилися без слів та й обняв він жінку,
Бо одну її любив гарну, як картинку.