Зкиньте кайдани, порвіть рабства пути ,
досить коритись, як в пряжі воли.
Ми ж не худоба спини щоб гнути
під батогами голоти, що владу до рук узяли.
Хіба ж вони знають, ті люди без віри,
що таке чесність, порядність, любов?
Ні! Вони гроші деруть з нас безміри,
замість вина п’ють людську кров.
Закрившись в палатах, опісля роботи,
та чи роботою можна назвать
їхні знущання над нами? Всі їх турботи
вкрадені гроші людські рахувать.
Їх не цікавить, що вмре десь дитина,
мати що б’ється над нею стара.
Вона для них пес, а не людина,
тявкає, скиглить, лиш нерви тріпа.
Ну а країна, то злота жила,
стане пустою, піде на смітник.
Патріотизм, земля рідна, віра?
Ні, то дурня, мину честі вік!
А ми все страждаєм. То нам так і треба!
Очі закрили, не бачим, сліпі!
Чекаєм що спуститься месія з неба,
ведемо себе як діти дурні!
Де ділась звитяга, любов до країни?
Чи в жилах ще грає кров козаків?
Ми вірні сини неньки України,
разом надам ворогам тумаків!
Берімось за зброю, граблі, за вила,
за те, хто що має, рушаймо в похід!
Віра в майбутнє надасть усім крила,
скинемо з шиї ярмо, влади гніт!
Тоді вже настане краса в Україні,
аж заспівають Дніпра береги,
хороше буде усякій людині.
Ми б’ємось за щастя, біжіть вороги!