Затуляючи сонце опівдень,
Він летить нечуваним птахом.
І минає стокгольмкиїввідень,-
Над моїм зупиняєтся дахом.
Чи то я просто марю зпросоння-
Мури з каменю, стріха із неба.
І з колінами на підвіконні –
Кличу голосно сонного тебе.
Щоб, закутавшись в ковдру, дивився,
На класичний приклад казкового –
Дощ мені на підлогу розлився…
Пити запах дива готового.
І від Свіфта – чомусь так мало…
а від Неверленду– багато …
Я торкнуся твого покривала –
«Я з дитинства мрію літати»
akuma_kawaii
25.02.2006