Ранковий наказ
Цей осінній віршик є ранковим наказом
Описом не надихнувших ще вражень
Помаранчево-жовтих депресивних пейзажей
Викликаючих меланхолічну відразу
Пеерспектива відсутня. Осінь як осінь
Щороку у серці співає сонети.
Під супровіду звуку, як у кастань_єти,
Зриваючись, лится падає й досі.
Я півтора року думав про зміни,
Кружляючи в мріях про нове життя,
Очікував вибух того відчуття,
Неповторно-єдиного... Усе - згоріло.
І невгамовний вітр вересневий
Поніс ці думки до Снайфельских льдів
Вони втонуть там, серед вальсу китів,
Так і не ставши оплотом феєрій.
Я не зрадив переконанням нітрохи,
Але пальці холонуть, блокноти пусті.
Звинувачую небо. І трохи - пісні
За їхні натяки та перестороги.
Крок за кроком,і тижні минають у ритм
Королева вдягає на пелчі хутро
І я відчуваю як моє нутро
Невтомно повторює текст панахиди...
Залишаєтсья шалик кольору грунту,
Руки Руденької в моїх руках,
Осад у горлі, листОпад і страх
Предчасних на вікнах важких візернуків.
Безвихідь...Грію правицю о щоки,
Та періодично стримую очі
Що бне псувати їх кожної ночі
Переглядом фільмів для одиноких.
Тому веду плечима - розгублено, тихо
Всім, чим лиш міг, я заплямив листок
До прірви залишився крихітний крок -
Жовтень палає передчуттям лиха...