Мій син до сонця тягнеться нестримно.
Вже дивиться на мене зверху вниз.
І голос грубшає, й міцніють крила,
А в мене в серці повінь щастя й сліз.
Вже стало затісне гніздечко наше
І кличе голосніше неба синь…
Хорошого багато, а найкраще
В житті строкатому моєму – син.
Мій син до сонця тягнеться невтомно.
Дай, Боженько, усе йому змогти.
Все буде: пломінь , бурі, й повені,
А я – як зможу – буду берегти.