Вишкребла все борошно з комірки.
Гости всі пройшла і перевірки.
Працювала плідно.
Так бувало, що бувало гірко,
Але брала я себе за шкірку,
Котиться життя моє під гірку
Колобком дорідним.
Черствіє у колобка шкуринка –
Спечений давно – вже не дитинка,
Але їсти можна.
Досить вибратися на стежинку
І залишить захисток хатинки –
І пташки, й комашки, і тваринки –
Прагне з’їсти кожний.
Одягає колобок забрало –
Наростиш хіба тут зайве сало?
Все спасіння в русі.
Об каміння добре поклепало
І шкуринка лиш міцніша стала,
А в душі – м’якушка.