Обсмикана! Чому така обсмикана.
Була красуня в золоті і квітах...
Тепер у розпачі до неба віти
І від зайців куфайками обтикана.
Хапалась за останнє листя стомлено,
Схиляла сонце-голову низенько.
А сльози з неба- кап, кап, кап дрібненько.
Так голо, ой так голо, що аж соромно.