Десь там в пітьмі горить свіча,
Десь там за сотні верст...
Куди й кому в пустих ночах
Указує цей перст?
Не знаю я. Лиш бачу блиск
І чую брязкіт лат,
Його зове сюди не зиск
І не п"янкий парад.
Його мета - моя любов,
Хоча б тремтіння вій...
І не жалкує він підков,
Шмага коня:"Мерщій!".
Не скаже він: "Давай тягни
І сала, і борщу,
А потім можеш роздягтись -
Я гріх твій відпущу".
В його очах добро й любов
і в них немає зла,
В його очах горить вогонь,
Щоб я жила... Жила!
Мов царську шубу із плеча,
Під ноги кине світ.
Це ним я снила по ночах
Вже стільки довгих літ.
Для нього я - Богиня снів,
Найкраща з королівн,
І він тремтить, що лиш посмів
Віддать земний уклін.
Що він посмів в цю щемну мить
Торкнутися вбрання...
Для цього він сюди летів,
Загнав свого коня.
Десь там в пітьмі горить свіча,
Десь там за сотні верст...
І кожен мріє по ночах.
І в кожного свій хрест.