проліски перед світанком тулились до трав
це був останній раунд, що ти програв
небо шматками спадає на мокрий асфальт
вітер снує між краями жіночих пальт
важко дібрати слова, коли довго мовчиш
дивишся в склянку чи безмір своєї душі
стрімко злітають повіки угору та вниз
серцебиття твоє, наче дурний каприз
криками чайок повітря руйнується вщент
щастя в кредит, але надто високий процент
кава, кориця й цитрини лежать на столі
мало зв'язків залишилось на цій землі
шурхіт газет та трави в оберемках снігів
співи цикад, тихий дзвін, що тебе розбудив
вітер задмухує вогник близької мети
двірник замітає сміття. та твої сліди...