Горіх щоночі стука у вікно:
«Пусти, прошу тебе, пусти до хати.
Так холодно, і ніде заховатись,
А ми з тобою знаємось давно.»
«Ти – приятель. Горіше, все ж пробач,
Що я тебе не можу відігріти:
На серці холод і гуляє вітер
Й мене немає вдома, плач – не плач.
Я заблукала в чагарях думок:
Серед зими шукала подих літа,
А там лиш протяг і засохлі квіти,
І сонця не було уже давно…»
Горіх щоночі стука у вікно..