У тих роках - буденних і блаженних,
У тих гріхах - твердих, немов горіх,
Сплітала руки на твоїх раменах,
Плющем цілунків обвивала їх.
Ішли сніги - куди ішли? По кого?
Пливло мовчання, вчаєне, мов дим…
Довічна пам’ять - як брудна підлога.
Доречна мрія - вмерти молодим.
Замерзле місто куталось у шалик,
Вино причастя наливалось вщерть.
І ворони під хмарами читали
Старий апокриф про любов і смерть.
Смерть від любові, чи любов до смерті,
Чи смерть любові - перебути все…
Де тіло - біля тіла - розпростерті…
Де час несе сніги.
І не знесе.
2006