http://www.stihi.ru/2010/10/17/6386
Хелена Фисои
Як душа одинока Мавки,
Я шукала щастя і долі.
Як душа безпорадна Мавки,
Я потрапила в пастку неволі.
Той вогонь, що палав так бажано,
Той, що люди кличуть любов’ю.
Він приніс мені біль і страждання,
Сповнив душу важкою журбою.
І для мене мов згасло сонце,
Вже не дивляться очі на зорі.
Намагаюсь у розпачі туги
Відшукати колишню я волю.
Придивляюсь у сутінки серця,
Що колись так нестримно кохала.
Чи знайду там полум’я правди,
Що колись за ним заблукала?
Але голос, що легше за вітер
Мені каже: “Облиш це, дитино,
Ми полинем у води прозорі,
Нас осяє ранкове проміння.
Залиши цю зраду і тугу,
Струси попіл, і линь за весною.
Я тебе піднесу аж до неба,
Огорну твоє серце Собою.
А коли той біль тебе лише,
Зоре-пам’ять проститься з журбою,
Я тобі подарую квітку,
Що є справжнім цвітом любові.
Я тобі подарую серце,
Що вмістило ранкове проміння,
Шепіт трав і говір струмочка.
Я до нього так само лину.
Він огорне тебе так ніжно
Всіма квітами і пелюстками,
Він побачить тебе і спитає:
“Розкажи, якими стежками
Ти прийшла до мене, кохана?
Чом так сильно стомлені ноги?
І чому закривавлені крила
Від тієї важкої дороги?
Відпочинь, я для тебе, єдина,
Цеї ж миті розкрию вітрила”.
Заспокоюсь в його обіймах,
І засну тихим сном, мов дитина.
Мій неспокій і сум полине
В ту глибоку страшну долину забуття...
Душа Мавки. Перевод.
Екатерина Чижова
Как душа одинокая Мавки,
Я счастливой искала доли.
Как душа уставшая Мавки,
Я попала в ловушку неволи.
Тот огонь, что пылал от желания,
Тот, что люди зовут любовью,
Он принес мне и боль и страдания,
Душу тяжкой печалью наполнил.
Для меня даже солнце погасло,
Не смотрю я на звезд мерцание.
Отыскать хочу - все напрасно,
Мне без воли в душе страдание.
В сердце мрачном, как найти мне,
Моей малой любви частицы?
Даже правды там нет в помине,
Как могла она заблудиться?
Но мой голос, что легче ветра,
Говорил мне: «Оставь же детка!
На заре луч коснется светом,
Мы в воде – что полыни ветка».
Так оставь и тоску и измены,
Потрясения прочь – и в весны!
Улететь помогу тебе в небо
И окутаю сердце звездами.
А когда твоя боль растает,
Память утром простится с тоскою
И цветок тебе мной подарен,
Как любовь, что стала судьбою.
Ты возьми моё сердце в подарок,
Утро светлое в нем мерцает,
Шепчут травы, ручей так ярок
И я к ним душой улетаю.
Он обнимет тебя так нежно
И цветами, и лепестками,
Спросит тихо и так неспешно:
- Ты какими пришла тропами?
Почему утомленные ноги?
Почему окровавлены крылья?
От такой тяжелой дороги?
Отдохни, ни к чему усилья!
Я тебе паруса раскрою!
Успокоюсь в твоих объятьях
И усну тихим сном с тобою
Как ребенок с улыбкой счастья,
Сонной скрытая пеленою.