дерева дивляться зі мною
на тихе-тихе озерце,
і разом з небом над водою
я бачу там своє лице.
та раптом звідкись взявся вітер
і легко-легко так зітхнув,
в обличчі риси враз змінились
і десь неспокій промайнув.
ми так шукаєм в Бога захист,
коли нас виб"є з колії,
нажаль у нас коротка пам"ять
серед спокійних тихих хвиль.
ми дивимось постійно в воду,
а не в реальний, справжній світ,
тому нас легко так турбують,
маленькі хвилі на воді.