Ми відчуваєм сум,
Коли сідає сонце,
Ось і пройшов
Іще один короткий день.
І це малесеньке віконце
На краплю вуще, блище смерть.
Цей смуток так нагадує мені,
Що мав зробити щось, та не зробив,
Тому так важко проводжати сонце
За обрій до далеких мрій.
А здаля від дому
Ти завжди у смутку.
Як вітер у полі
Шукаєш притулку,
Я знаю одне –
Я нічого не знаю,
Я знаю одне...
А день за днем і ти звикаєш,
До сутінок за все життя,
І з часом просто залишаєш
В обличчі сум і тихий страх.