чоботи

Тереза Славович
 
 бачив я сон про
постріл над зимнім
 зрів журавлів
і кота коло груби
Брат мій без долі
 Будь гостинним
За вікном 
сови, і грудень
Тебе нудить моя сорочка
 чоботи із набором
країна любить таких синочків
що нищать її простори
В моїх очах живуть білі птахи
і погляд чернечий сумний
море возлюбить мене - комаху!
Тому що я вньому плив

 на підошвах  пилюка мандрів
 з земних просторів
 кощеев царство ховають
чаклунки в надрах моїх підборів
Соловей-розбишака свистом
Гроші злякав і циганок
Заходив Марконі був Менделеев
зоставили мозок на ганку

стане гiмном цього сторiччя 
мiй розбишацький  посвист
Якщо ти поряд с Христом
у печалях, ти іще не апостол
Таких народилося в світі чи мало
що рублять вірщі мов капусту
Поки блукае
у полах моїх кафтанів
"изобразительное исскуство"

Тихе світло народного  голосу
опочине в кишенях і статках
Від холоду вкрите 
овчиною
моїх діеслів і кпрапок

Від мереж осетрових
рими й слова 
тягнется павутина
Починается звичне душі
Віршотворення й ворожіння
Що складати пісні
про підйомні крани
Годувати круків
стогоном молота
Тільки з серця льется у руки
Життедайне багряне золото


***
Знову я вірю у далі незлічені
у блакить неба
Гілкою вогкою вітром скалічена
кличе ракита до себе
Дихав туман, і мовчало у присмерках
Словом моїм уражене
Щось лиховісне,мале ізловтішне...
На увесь світ ображене

Ти говорила ;
Туман світом стелеться
Холодно і похмуро
Мов лист що жовкне весною, віщуючи
осінь й душевні тортури
 справжнім до рани стало пророцтво
Гостре, як біль у грудях
Тихо у хаті лиш
привиди порають
Віру  самотність і страх