Так важко почати тут нове життя,
Хоч і здається, що це початок кінця.
Хоча здається, що тут все інакше,
Хоч і здається, шо легше - та важче.
Так важко навчитися вірити знову
І друзів нових обирати самому,
Вперед знову йти, бути сильною завжди
І підлість людську відрізняти від правди.
Щирою бути і серце відкрити,
На свій страх і ризик когось полюбити.
Відкрити замок, до себе впустити
І просто почати тут заново жити.
Самій дуже страшно, думками вертаєш
До того життя, яке так добре знаєш.
До всіх тих людей, яким звик довіряти,
Яких радий завжди у гостях вітати.
До тих всіх моментів, які вже прожив,
До тих почуттів, якими так дорожив.
До тих милих дурничок, які так важливі,
До шкідливих тих звичок, які є й до нині.
А може, як завжди, усім ризикнути,
Душу відкрити й собою побути?
Але є загроза, що боляче буде -
Останній свій досвід ще важко забути...
І суть навіть не в людях і не в моралі,
А просто в питанні: "А що ж тоді далі?"
Не знаю, побачимо, а поки що кава,
Дим сигарети і нова забава...
*присвячується усім тим, кому випало починати нове життя*
8.11.2010 | 21:05 (22:05 укр.)