важкий, підривний, увінчаний словом пекельним
нажаханий страхом думок про брутальні слова,
він сів, зачаївся, і поглядом втупився в стелю.
він мертвий поет, у нього важка голова.
продуманий пазл зібрати до купи не може,
бо руки помічені попелом гідних надій,
а пальці поламані бісом, за викрики:"Боже!
дозволь дописати останні рядки моїх мрій..."
він мертвий поет, забутий лиш тими хто знали,
його стан задовільний, хоча й ніхто не цінив,
він згадує друзки розбитих молитов, й канали,
в яких він ховав свій талант і себе хоронив.
його не колишуть ті лайки порожніх сусідів,
він досі не вірить у те, що світ помарнів,
ці стиглі емоції лопають краплями штучного сміху,
а він все сидить, і слухає вічності спів.
(дякую Лайму за графіті.(фото))