Літо в душі, осінь в серці.
Дощ з неба ллє, дощ.
Навіщо нам все це?
Що нам робити? Що ж?
Вулиця сіра, очі закриті..
Все було радісно, все...
До цієї самої миті
Я ненароджений ще.
Сонце, як хмара, закрило
щастя моє ще розбите.
Моя душа не злетіла-
дорогу до неба закрито..
Йду я по вулиці крізь
холодну примарну завісу.
Люди не бачать сліз,
дощем вони ллються кізь призму
ненавісті та крику.
Чому все на світі так?
Чому я не чую сміху?
На вулиці сірій бідняк
просить в мене хвилину
щастя для своїх надій...
Гроші не варті й години
моїх розбитих мрій.
В житті не народжений я,
ненароджені мрії померли...
Де ти, радість моя?
Під дощем не виблискують перли...
Дощем затуманені очі,
дощем сльози ллються з неба...
Я ще мертвий цієї ночі...
Мені народитися треба!