В очах твоїх темрява грає.
Небо ллє воду, плаче так тихо.
На землі своє щастя шукаєш.
На небі здавалось все радісним сміхом.
Можливість кохання дуже лякала,
хоч народжений був ти для цього.
Жінка земна тобі в душу запала-
і в раз ти позбавлений неба цілого...
Янголе, янголе милий!
Чорне перо блищить в твоїх крилах...
В голові тільки думка єдина:
“Боже, навіщо тепер я людина?”
Місто велике тебе поглинає...
Шукаєш, щоб тільки зустріти.
Але вже пізно- вона помирає.
Помирає, щоб в небо злетіти.
Криком в душі біль вибухає,
від життя відчуваєш вже втому.
Хотів бути з нею... Воне відлітає
до твого минулого дому...
Ти залишився один в цьому світі,
але в серці надію лелеїш:
життя проживеш у великому місті,
помреш... І до неї, до неї!