* * *
проповедуешь тайну как ночь проповедует жажду
место скрипа воды объято ничейным дождем
под замшелой горою брага течет из-под камня
а к кому эта брага к кому эта жажда течет
на покатых прогалинах высятся тени мужичьи
липкий идол мозгов вытирая крыло об штаны
на простор ты был падок как падок ты был на обычай
лишь луна позабыла добавить тебе пустоты
мысли — петли для пчел что ночами летать не умеют
им бы даже слезу им бы маленький только глоток
эту жизнь до питья не отнять у него не отмерить
ну и что если вечно ему ведь довольно и сто
аллергия на ветер съедает инстинкт соловьиный
двинул мозг на рассвете и уже не пригреет никто
вон из свиты богов только желтый простился страшила
за других извини за других — из-под крана — по сто
ну добавить по сто и заснуть это утром неплохо
разлипаются крылья присохших в отчаяньи пчел
лишь густеет слюна унылой бравадой пророка
что ни капли еще никому — никому — не наплел
* * *
проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу
місце скрипу води оповите нічийним дощем
споконвічна гора з–під каміння просочує брагу
а до кого та брага до кого та спрага тече
на покатих прогалинах висяться тіні мужичі
ідол мозку липкий витирати крило об штани
був ти падким на простір так само як падким на звичай
тільки місяць забувся вхрестити тобі однини
мислі – пастки на бджіл що по ночах не вміють літати
їм би майже сльозу їм би тільки маленький ковток
це життя до пиття не відняти але й не додати
що із того що вічне якщо йому досить по сто
алерґія на вітер жере солов’їні інстинкти
мозок скрес до світанку і вже не пригорне ніхто
ген зі свити богів тільки жовтий переляк простився
а за решту звиняйте за решту – з–під крана – по сто
ще по сто і заснути таке воно зранку нівроку
розлипаються крила присохлих од відчаю бджіл
тільки гусне слина як понура бравада пророка
що нікому – нікому – ні краплі не наворожив