* * *
семимильные вины бессильны как кроны лесов
им воздуха мало — сглазить просторы так просто
ты бежал не от них — от того кто их унесет
чудо быть одному отделяло победу от злости
знал что мира уж нет только все еще отделял
и причины уж нет а за следствия мертвый не встанет
голубым ореолом еще все светилась земля
только таяла тихо и стон ее в образы таял
почти так как всегда себе неподвластна листва
она с неба сочилась и в упругое небо спадала
а причем же тут боль ты не знал и боль отсылал
все дальше за абрис все дальше за образ все дальше
есть покорность прощанья в названья ушедших имен
что уже не сойдутся в тебе не найдут уже истин
в одиночестве суть люцифер умирал от него
если бога уж нет то его никто и не ищет
доверяться неволе семи первородных грехов
кадка тела простит а безвестность уже не поможет
только знаешь не сам: ты наверно такой же как он
над овалом прощанья без смеха идущий прохожий
* * *
семимильні провини безсилі як крони дерев
їм замало повітря аби не зурочити простір
ти тікав не від них а від того хто їх забере
тільки див самоти відділяв перемогу від злості
знав що світу нема але досі чомусь відділяв
і причини нема а за наслідки мертві не встануть
голубим ореолом усе ще світилась земля
тільки танула тихо і біль її в образи танув
майже так як завжди непідвладне самому собі
листя з неба сочилось і в небо туге опадало
а до чого тут біль ти не знав і спроваджував біль
усе далі за обрій все далі за образ все далі
є покірне прощання розсипаних в назви імен
що уже не зійдуться безсилі повірити в тебе
це усе самота що від неї й люцифер помер
бо як бога нема то хіба він комусь іще треба
довіряти неволі семи первородних провин
жлукто тіла пробачить а безвість уже не поможе
тільки знаєш не сам: ти напевно такий як і він
над овалом прощання безрадісний перехожий