Кришталь роси покрив осінні квіти…
Зерно тепла серед холодних днів…
Колише спокій ніжно голі віти…
Уламки на землі від літніх снів.
В повітрі чути терпкий подих неба.
Здається,все дрімає і мовчить.
Ілюзії давно забути треба,
Згадати лиш про себе хоч на мить…
Вже клич птахів розстав у піднебессі
І сонце стало світло-крижаним.
Бубнить злий вітер,наче десь на месі,
А серце стало щиро золотим.
Не чути дум—заплутались у листі.
Бринить душа від давніх мрій.
Лише слова летять із уст іскристі.
І я стою на березі надій.
Ворожий сум крадеться диким звіром.
Біжить життя, як непомітна тінь.
Згадати все – так хочеться без міри,
Прогнати з тіла сонно-мляву лінь.
Чарує сміх,мов здійснене бажання,
А очі тихо просять доброти.
Попереду у мене дні світання.
І кожну стежку зможу я пройти.