В дивних дощів - хмари-факіри,
Неопізнані птахи, шестипалі примати,
Світло спектральне, а чорні діри,
Просвердлені в тілі, наче стигмати…
Летиш в горизонт, чи в лабіринти,
В тупик, на вихід, чи може,- на вхід,
Венозну кров смокчуть терміти,
А пуповинну - здичАвілий кіт.
Вільне падіння в астральній проекції,
Кригою ковзаєш, ріжучи ноги,
Торкання дрОтів, стовпи в ерекції, -
Ледь оминаєш, тікаєш з облоги.
Голос дивний в оскаженілих тіней,
Чужі обличчя… Очі… І руки…
Манять у безвість кістяк без тіла,-
Дихаєш вільно блаженством муки.
В Авраамове лоно поверни мене,
Та не ламай так болісно плечі,
Несамовитість злету скоро мине,
В тремтіння вій, в заплющені очі.
Температурний тремор, - «грип»?
І на язик не чіп, - тіпун. І в дивнім сні, -
Несамовитий з потойбіччя схлип…
flashback... Це так, лиш пів-на-пів.