Як наче сон, де я - не зовсім я,
Країна Україна - не моя,
Незрозумілого сценарію кіно
Дивлюсь у цьому сні уже давно.
Живуть собі, мов прянички, у сласть,
Все ділять, не поділять гроші, власть,
То лаються, то бьються, то гудять,
Вже скоро по шматочку й нас з'їдять.
Мов паничі, посміхуються з нас,
Не підступись, вони ж Верховна власть,
Я перепрошую, панове господа,
Що слово честь для вас? Невже лише вода?
Національна святість, віра й гріх,
Не каравай із маком, не пиріг,
Колючі терни і вода свята,
У будні праця, спокій у свята.
Ми з вами на одному кораблі,
Ви - кермичі, але не королі,
Керуйте ж так, щоб краще нам пливлось,
Щоб працювалось добре і спалось.
Нас п'ятьдесят мільонів, а живем,
Немов дитя керує кораблем,
То вліво, то направо, то назад,
Що заважає жити, що не так?