* * *
такою зимою бескровно словно потребностью
хочешь разбить иль напротив все замести
ужатое небо никем случайным не брезгует
когда уж не ты а осот пересохший страшит
когда отступая направо от поля до озера
надеюсь поверить кому-то такому как сам
хрупкость дождя как покорную малость молозива
скрипучего смеха расплавиться никнущий сад
это там где деревья на страже и воды расхристанны
где перила поникшие бодро лижет хандра
и кару сгребая как старую ласку насвистывает
так сам эту зиму снесу четырем я ветрам
свободно скитаясь как в небе и неба коснуться бы
ярко буду плести спасенья свою борозду
а крика сегодня не хватит и небо не крутится
и солнце покорно себя воротит на весну
* * *
такою зимою безкровно неначе потребою
бажаєш розбити або навпаки замести
вкорочене небо ніким випадковим не гребує
коли замість тебе так лячно сухі храбусти
коли відступаючи правою з поля до озера
надіюсь повірити комусь такому як сам
ламкого дощу як покірну дещицю молозива
скрипучого сміху розплавити знічений сад
це там де чатують дерева і води розхристані
де знічені бильця бадьоро вилизує сум
згортаючи кару як зношену ласку насвистує
як зиму цю сам на чотири вітри рознесу
мандруючи вільно як з неба до неба торкнутися
яскраво плестиму свою рятівну борозну
а крику сьогодні замало і небо не крутиться
і сонце покірно звертає себе на весну