Опосіли круг душі слова,
Розпашілі, як жива трава -
І від них нікуди не подіться.
Мучать, і хвилюють, і болять,
Наче сни чорнобильських малят,
Чи як вістка Божого провидця.
Скривджені чи зранені вони
На собі несуть печать вини -
І тому у сприйнятті невтішні.
Їх би пригорнути до грудей,
Та чого чекати від людей,
Бо й самі, як люди, многогрішні.