Фіалковий вибух -
і ніч розцвіла фіолетом.
Оглушлива тиша -
аж чутно тремтіння зорі.
В цю мить цвіркуни
налаштовують лагідні флейти -
Мелодія зойкне
і попливе угорі.
Дивися, кохана.
Дивуйся.
Як місячна стежка
Мінлива,
манлива,
і трепетна, мовби струмок,
Єдина на двох,
але досить хистка і невдержна,
Така небуденна
веде від землі до зірок.
А потім вертає
в обійми вагітного жита
Тяжінням любові
і мудрим тяжінням землі
І радістю дива
незвично і спрагло зігріта,
Сріблисто проступить
росою на житнім крилі.
І ми злетимо.
Без обмовок, вагань -
одчайдушно,
Зім'явши зневіру,
несправжні думки і слова.
Як місячно світиться
сива і юна трава!
Як хороше в світі!
Як молодо буть небайдужим...