...А мріялось, що лише ти
Мене самотнім не залишиш,
Мої читатимеш листи
І щось у відповідь напишеш.
Та океан переплисти,
Який між нас - роки і милі -
Авжеж не просто. А листи
Не дійдуть, жадані і милі.
Вітри їх згублять і шторми.
Чи недовіра, як розплата,
Не випускатиме з тюрми
Гріхів моїх - страшного ката.
І запізніле каяття
Не в змозі відвернути дула
Моїх неправедних звитяг...
Любов нічого не забула!
Чому ж надія не вмира,
Ще сподівається на диво,
Бліда, знеславлена, мала
І невідступна, наче злива?