Вечерний сон, любовью грезит лето,
Последний гаснет свет в дневном луче,
Красавица, вся ласкою согрета,
Лежит у лета осень на плече.
Созревшая вполне к огню и плоду,
Пылает, растворяясь в сизой мгле,
И торжествует мудрый гений рода
Всего живого на живой земле.
А утром лето спит, уж осень встанет,
Блестит в косе янтарной седина,
Мощь, сила, величь золотого стана,
Идёт в поля -под солнышком стерня.
И зерна-близнецы лежат в покосах,
И стайкой краснощекою бегут цветы,
Спят яблоки и сливы-негритосы,
Обьяты сладкою дремотою сады.
Далеко ввысь синеет неба донце,
А в сердце лета - щедрый солнцепад,
И слитками растопленного солнца
Лежат лимоны,груши, виноград.
Сгустится лучик в гроздях перегретых,
А ляжет белый снег сплошным ковром-
Сон обогретого любовью лета
Зимой в вине играет молодом.
"Жагуча осінь"
Вечірній сон закоханого літа
І руки, магнетичні у ночі,
Вродлива жінка, ласкою прогріта
Лежить у літа осінь на плечі.
Дозріла пристрасть до вогню і плоду,
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній роду
Всього живого на живій землі.
Ще літо спить, а вранці осінь встане-
В косі янтарній нитка сивини,
Могутні чресла золотого стану,
Іде в поля - вгинаються лани.
Близнята-зерна туляться в покоси,
Біжить юрба червонощоких руж,
Сплять солодко черкуси-негритоси,
Біляві яблука і жовта ряса груш.
Рве синій вітер білі посторонці,
А в серці літа - щедрий сонцепад,
І зливками розтопленного сонця
Лежать цитрини, груші й виноград.
Загусне промінь в гронах перегрітих,
А ляже сніг на похолодні дні-
Жагучий сон закоханного літа
В холодну зиму бродить у вині.
Стихотворение Лины Костенко "Страстная осень"