В забутім селі, як вербу біля тину
Самотність засмучує літню людину.
В похиленій мазанці, понад рікою
Бабуся живе зі своєю бідою.
В дозрілім саду, в бур’янах по коліна
Як перст одинока, а має ж десь сина.
Нестриманий вітер косматить волосся
Зимових років в них срібляться колосся.
На личку життя залишило дороги
Лише чорний котик мурчить до небоги.
Осліплі вже очі, сльозаві від суму
До річки звела, вигріваючи думу...
Журбу тих очей, несуть берегом хвилі...
Води принесла їй, бо руки несилі.
08.08.2009.