На вухо сніговій шепоче мантри,
А на вікні мороз малює руни.
Мої думки повіялись у мандри,
А у моїй душі порвались струни,
І не звучить мелодія кохання,
І до людей загублена довіра,
І сивина на скронях сніжно-рання,
І я не хочу розбудити звіра,
Що десь у нетрях пам’яті блукає,
І дивиться голодним хижим оком.
Забуду все, бо пам’яті немає...
Лиш може через роки, ненароком
Згадаю я тебе, моє кохання,
Незлим і тихим, дуже ніжним словом...
...А сивина сніжить у скроні рання...
А може, я знайду кохання знову?..
11.12.2010
Картинка: http://www.photosight.ru/photos/3044604/
С благоларностью Светлане Груздевой за замечательный перевод:http://stihi.ru/2010/12/11/8042